Apis Mellifera Carpatica, Карпатська бджола, Карпатская пчела

Карпатські бджоли сформувалися в умо­вах Карпатських гір. Вони характеризуються цілим комплексом цінних біологічних і господарськи корисних ознак.
Повідомлення про добрі якості карпатських бджіл, які розводились на пасіках Підкарпат­ської Русі, як тоді називалось Закарпаття, зна­ходимо в чеських пасічницьких виданнях ще в 20-ті роки минулого століття (Седлачек А., 1923; Гайні М., 1923; Кітцбергер І., 1927). У них відмічалась добра якість зимівлі місцевих сірих бджіл, бурхливий весняний розвиток, низька рійливість, висока продуктивність та перспектива їх продажу за кордон.
Перші відомості про морфологічні та біо­логічні особливості місцевих чистопородних бджіл Закарпаття подані в працях Ужгород­ського державного університету (Майор Ф.І., 1954), в яких вони характеризуються, як тем­ні без ознак жовтизни, схильні до тихої заміни маток із слабко вираженим інстинктом роїння та властивістю інтенсивно використовувати ранній взяток.
Така характеристика карпатських бджіл була підтверджена дослідженнями О.В. Містергазе (1963), проведеними на Українській дослідній станції бджільництва (УДСБ). Зго­дом П.О. Губа (1972) на основі результатів, одержаних у різних зонах України при випро­буванні бджіл з метою їх районування, описав їх біологічні та господарськи корисні ознаки порівняно з бджолами інших порід. Карпатські бджоли та їх помісі, в більшості випадків, пе­реважали за медовою продуктивністю бджіл інших порід.
Проте ці дослідження були епізодичними. Систематичне, всебічне вивчення карпатських бджіл розпочалось в 1966 р. з ініціативи завідувача кафедри бджільництва Московської сільськогосподарської академії ім. К.А. Тімірязєва (ТСГА) професора Г.А. Аветисяна. Він, повертаючись з Румунії, де був на засіданні Ради Апімондії, зробив зупинку в Закарпат­ті на обласному бджолорозпліднику. Це від­відання розплідника було спричинене звітом В. Губіна, який як працівник кафедри, ви­конуючи завдання з обстеження пасік Рахівського району, наполягав на прийнятті термі­нових заходів для збереження місцевих сірих миролюбних однотипних бджіл (Губина Т.И., Гайдар В.А., 2006).
Миролюбність місцевих бджіл, їх інтенсив­ний весняний розвиток, надзвичайна завзя­тість в пошуках джерел медозбору, тривалість їх льотної діяльності в тихі теплі дні з 5.30 ранку і до 22.00 вечора настільки вразили Г.А. Аветисяна, що він вигукнув: «Та це ж зо­лота бджола!» (Пилипенко В.П., 2006).
В 1966 р. колишня Республіканська конто­ра бджільництва Української РСР уклала угоду з науково-дослідним сектором (НДС) ТСГА про виконання тематики з селекції карпатських бджіл. Для її виконання на обласний бджоло-розплідник був відряджений аспірант кафе­дри бджільництва І.К. Давиденко. Працівники розплідника В.П. Пилипенко та І.М. Мерцин запропонували йому для вивчення п’ять най­більш продуктивних сімей. Вони започаткува­ли перші лінії карпатських бджіл: 41, 48, 78, 88, і 104. Кращою виявилась лінія 78 (Авети­сян Г.А., Давиденко И.К., 1969). Випробуван­ня бджіл цієї лінії в умовах Рязанської області показало їх достовірну перевагу за основними господарськи корисними ознаками над край-ськими австрійської селекції, сірими гірськими кавказькими та місцевими бджолами (Аве­тисян Г.А., Подковко СМ., Угроватов А.П., 1970).
Одночасно продовжував роботи з пошуку чистопородних бджіл В.А. Губін. Його увагу привернули бджоли Міжгірського району. Тут він за участю зоотехніка обласної контори бджільництва 1.1. Юрика, обстежив високогір­ну пасіку під полониною Тяпеш, на якій його бджоли розводились “в собі” не менше сто­ліття, їх окрас був однотипним – сірим. З них вони вибрали та використали в селекції сім’ю, яка започаткувала потомство згодом дуже ві­домої лінії 77.
Дворічні випробування бджіл цієї лінії в умовах Сибіру показали їх достовірну пере­вагу щодо медової продуктивності над се-редньоросійськими бджолами місцевої по­пуляції та крайськими австрійської популяції (Аветисян Г.А., Губин В.А., Кашковский В.Г., Юрик 1.1., 1970). Під час квітування акації жовтої карпатська сім’я на контрольному зва­жуванні показала рекордне збирання нектару за день – 16 кг.
Позитивні результати з використання кар­патських бджіл дали підстави для продовжен­ня робіт із всебічного вивчення карпатських бджіл Закарпаття та їх використання в різних кліматичних зонах колишнього СРСР.
У 1969-1971 рр. аспірант кафедри бджіль­ництва ТСГА А. Морозов вивчав ефективність використання міжлінійних гібридів карпат­ських бджіл. В його дослідах гібридні бджоли від схрещування маток 198 лінії з трутнями 41 лінії за всіма показниками були кращими по­рівняно з різними поєднаннями інших ліній. В 1971 р. він брав участь в роботі експедиції до Узбекистану з масової репродукції маток кар­патських бджіл у напівпустельних районах. Звідти маток постачали на великі розплідники бджіл Північного Кавказу Росії. їх також вико­ристовували для виконання робіт з розробки технології виробництва та використання без-стільникових пакетів відселекціонованих ліній карпатських бджіл (Гайдар В.А.).
Дослідження, започатковані А. Морозовим, продовжив аспірант В.Д. Хижа, який вивчав вплив інбридингу і міжлінійної гібридизації на екстер’єрні та інтер’єрні і господарськи корис­ні ознаки карпатських бджіл. Він з’ясував, що інбредна депресія проявляється різною мірою у бджіл, маток і трутнів. Одночасно він подав ідею створення в Закарпатті суцільного масиву чистопородних карпатських бджіл та разом із зоотехніком облбджолоконтори 1.1. Мерцином розпочав її реалізовувати на пасіках Іршавського та Мукачівського районів (Хижа В.Д., 1975).
У 1971-1974 рр. відселекціонованих кар­патських бджіл вивчали з питань пакетної справи (Гайдар В.А., 1974). Результати ви­явились настільки вражаючими, що була до­корінно переглянута технологія виробництва та використання пакетних бджіл на пасіках колишнього Радянського Союзу. Це спонука­ло більшість провідних розплідницьких госпо­дарств півдня Росії перейти на розведення та масову репродукцію карпатських бджіл. Зна­чення цього для бджільництва країни важко переоцінити. Карпатські бджоли стали найпо-пулярнішими. Проте відселекціоновані лінії, за винятком – 77-ї, були втрачені, бо не були організовані їх ізольовані репродуктори. По­стало питання селекції нових ліній.
           З цією метою в 1975 р. провели обстежен­ня всіх пасік громадського сектора Рахівсько­го району (Гайдар В.А., 1978). В результаті на пасіках Рахівського лісокомбінату виділено і завезено на облбджолорозплідник сім’ї для подальшої селекційної роботи. В 1976 р. їх на­щадків оцінили за прискореною методикою, яка на той час була розроблена та апробо­вана на обласному бджолорозпліднику (Пилипенко В.П., 1977). В ході оцінки нащадків виділених сімей було виведено та зважено декілька тисяч неплідних маток. У результаті виділили сім’ї № 61, № 62, і № 69, які ста­ли родоначальницями ліній. В наступні роки в Іршавському, Мукачівському, Міжгірському та Свалявському районах були організовані їх достатньо ізольовані репродуктори, з яких масово постачались матки до різних бджоло-розплідників країни (мал. 24).
В 1979-1982 рр. проведено порівняльне випробування бджіл нових ліній в пакетній справі в зв’язку з удосконаленням її техноло­гії (Мерцин 1.1., 1984). Було встановлено, що вони за основними господарськи корисними ознаками знаходяться на рівні бджіл широко відомої 77-ї лінії.
Водночас вели дослідження з одержання та ефективності використання міжлінійних гі­бридів різних поєднань (Тимченко Н., 1984). При комплексній оцінці біологічних і госпо­дарсько корисних ознак бджолиних сімей вда­лішими варіантами виявились поєднання ліній 62×77 і 61×77. Групи цих сімей виділялись вищою продуктивністю відповідно на 30,6 і 29,2%. Крім того, в гібридних комбінацій від­мічено значне збільшення довжини хоботка, що має значення при використанні гібридних бджіл на запиленні червоної конюшини.
В 1981-1983 рр. І.М. Кудінова (1984) про­вела різнопланові досліди з порівняльної оцін­ки відселекціонованих карпатських та кав­казьких бджіл на запиленні насінників коню­шини червоної в умовах Московської області. Встановлено, що карпатські бджоли є кращими запилювачами конюшини, ніж кавказькі. При­бавка врожаю насіння від запилення першими становила 88 кг/га, а другими – 53 кг/га. При цьому загальна продуктивність карпатських бджолосімей була вищою на 37,5%.
Одночасно Українська дослідна станція бджільництва (1976) організувала вивчення та селекційне поліпшення карпатських бджіл Прикарпатської зони (Іванова В.Д., Іоно-ва В.О., 1978; Іонова В.О., 1980). В підсумку цих робіт було створено ряд перспективних ліній.
З усіх ліній селекції кафедри бджільництва ТСГА найвідомішою та найдовше використо­вуваною у репродукції була лінія 77, яка прославила карпатських бджіл, а також лінії – 62 і 69 та “Буковинка” – селекції УДСБ. На жаль, через об’єктивні та суб’єктивні причини зго­дом всі лінії були втрачені.
На кафедрі бджільництва ТСГА проведено ряд досліджень щодо з’ясування впливу гама-опромінювань бджолиних маток на фенотипову і генотипову мінливість карпатських бджіл (Пичкова Л.А., 1975) та ураженості ноземато­зом їх робочих особин (Верещака И.Ю., 1981). Встановлено, що опромінювання маток в дозі 1500 рентген підвищує резистентність робо­чих бджіл до нозематозу і його можна застосо­вувати в практиці селекції медоносних бджіл.      Необмежений попит на чистопородних карпатських бджіл спричинив необхідність створення потужного господарства з репро­дукції маток та пакетних бджіл безпосередньо в місцевості їх природного поширення – За­карпатті.
В 1984 р. в м. Мукачево на базі обласного бджолорозплідника був створений Мукачів­ський бджолокомплекс. Згодом, у 1987 р., при господарстві був створений дослідницький сектор, який очолив В.А. Гайдар. Науковці сектору займалися організацією лінійних ре­продукторів, покращенням чистопородності рядових пасік та якості маток. Крім того, ви­вчали і покращували породний склад пасік обласних бджолорозплідників України та по­вністю деяких районів Тернопільської області. Одночасно в секторі виконуються досліджен­ня температурного режиму зимуючого клубу бджіл, розробляються норми витрат кормів для ряду зон України, впливу осінніх стимулю­ючих підгодівель на тривалість життя осінніх генерацій бджіл та ін.
В секторі були розпочаті роботи зі створен­ня та реалізації програми селекції карпатських бджіл у напівзакритій мікропопуляції. Вона, на відміну від селекції бджіл за лініями, найбільше враховує сучасні знання з генетики бджолиної сім’ї і цим сприяє повнішому збереженню та раціональному використанню чистопородного матеріалу карпатських бджіл різних екологіч­них ніш (Гайдар В., Гінзбург О., 1998).
У 1989 р. на базі дослідницького сек­тору був створений відділ селекції карпат­ських бджіл ННЦ “Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН”. Тут створені типи карпатських бджіл: Вучківський, Колочав-ський та Говерла. Бджоли типу Вучківський широко розпо­всюджені як в нашій країні, так і за її меж­ами. Він створений на основі сімей, зібраних на приватній пасіці в с.м.т. Міжгір’я, розташо­ваній в долині р. Ріка та деяких пасіках Мука­чівського плембджолорадгоспу. Репродуктори бджіл цього типу перебувають в ізольованій місцевості в с. Вучкове та його околицях Між-гірського району Закарпатської області і на­раховують понад 300 бджолиних сімей. Нео­ціненне значення бджіл, яких тут розводять, свідчить те, що в репродукторі, який належить Інституту бджільництва, в 2006 р. було від­крито пам’ятник “Фундаторам систематичного вивчення карпатських бджіл”. На стелі увіко­вічені імена вчених Г.А. Аветисяна, В.О. Гу-біна, І.К. Давиденка та місцевого пасічника 1.1. Юрика. Журналісти цей пам’ятник назвали пам’ятником бджолі, і це також правильно, бо стеллу вінчає цариця бджіл – матка.
Колочавський тип також створений в Між-гірському районі з бджіл, яких відібрали з па­сік в с. Колочава, що розташоване в долині річки Теребля та її приток. В 90-ті роки бджіл цього типу масово розмножували і розпо­всюджували їх шанувальники. Однак через суб’єктивні причини він втрачений (Боднарчук Л., Гайдар В., Пилипенко В., 1996).
У створенні типу Говерла брали участь бджолині сім’ї видатних маток з Івано-Франківської, Чернівецької областей, лінії 62 та з Словаччини. Репродуктор міститься в с. Брестів Мукачівського району. Він займає друге місце за масштабами репродукції (БоднарчукЛ., Гайдар В., Пилипенко В., Поляк Й., 1996).
            Роботи з виділення та збереження чисто­породних карпатських бджіл у різних еко­логічних нішах Закарпаття тривають. Так, у 2002 р. на пасіках Рахівського району були відібрані місцеві бджоли для створення но­вого типу. В результаті селекційної роботи створено рахівський тип бджіл (Мерцин І., 2005, 2006; Гайдар В., 2006). Дещо пізніше, в 2006 р. відібрані чистопородні бджолосім’ї з пасік у долині р. Теребля, з якими ведеть­ся селекційна робота зі створення ще одного типу карпатських бджіл.
Це далеко не повний перелік дослідників, які вивчали карпатських бджіл не тільки в Україні та Росії, а й у Білорусії, Узбекистані, Казахстані та інших країнах.
Відібрані й поліпшені в результаті сорока­річної праці селекціонерів карпатські бджоли визнані ліпшими серед інших районованих по­рід і широко використовуються в Україні та за її межами. Вони мають однотипне забарвлен­ня тіла і відрізняються від загального масиву бджіл Закарпаття, а також від своєї найближ­чої родички – крайської бджоли за рядом біо­логічних, етологічних і господарськи корисних ознак. Тіло робочих бджіл сіре зі сріблястим опушенням передньої частини тергітів черев­ця. Довжина хоботка становить 6,5-6,9 мм, що дає їм можливість успішно збирати нектар із квіток червоної конюшини. Ширина третього тергіта – 4,8 мм, маса одноденних робочих бджіл – 110 мг, неплідної матки при виході з маточника – не менше 190 , а плідної на по­чатку яйцекладки – не менше 210 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матка відкладає 1100—1800 яєць за добу. Найбіль­ше чистопородних сімей карпатських бджіл знаходиться в Закарпатті.
Сім’ї карпатських бджіл малорійливі – як правило, роїться до 5% бджолиних сімей. У тих сім’ях, що рояться, буває 8-30, а при ти­хій заміні 1-3 маточники. Ройовий стан можна легко загальмувати протиройовими заходами. Карпатські бджоли мають схильність до тихої заміни маток, часто стара матка мирно живе із молодою впродовж 5-6 тижнів.
Цінною ознакою карпатських бджіл є їх до­бра орієнтація, тому вони найпридатніші для павільйонного утримання та в теплицях. Льот­ну діяльність бджоли починають в ранньому віці, що важливо під час їх використання у те­плицях, де період їхнього життя значно корот­ший. Вони інтенсивно розвиваються в ранньо­весняний період, тому ефективно запилюють сади, легко переключаються з одного виду медоносів на інші, можуть збирати нектар з низьким вмістом цукрів.   Бджоли карпатської породи ретельно прополісують гніздо, в період зимового спокою економно витрачають кормові запаси, менше від інших порід уражаються нозематозом, до­бре зимують на падевому та вересовому медах і не поступаються найзимостійкішим – середньоросійським. Вони досить миролюбні. Про­тягом майже всього сезону сім’ї можна огля­дати без лицевої сітки й димаря. Після відбору матки з сім’ї, льотна активність бджіл не по­слаблюється, в результаті чого медозбір май­же не знижується при формуванні пакетів.
Характерною особливістю сімей карпат­ських бджіл є інтенсивне будівництво стільни­ків. Навесні вони починають відбудову рамок з штучною вощиною за слабкого взятку, коли їх сила не більша п’яти-шести рамок і до се­редини травня, при потребі, відбудовують до шести, а за сезон – до 12-20 стільників. Ця риса на їх батьківщині проявляється навіть восени, якщо є взяток. Печатка меду в період медозбору суха, а навесні і восени – змішана.
Карпатських бджіл розводять у багатьох державах СНД, а також у Чехії, Польщі, Словач­чині та інших країнах. На Україні, згідно з пла­ном породного районування, вони районовані в восьми областях. Чистопородних бджіл роз­водять у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях. Основні розплідники знаходяться в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях та в АР Крим. Племінну роботу з по­родою веде відділ селекції і репродукції кар­патських бджіл ННЦ “Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН”, розташований в м. Мукачеве Закарпатської області. В Росії селекцією карпатських бджіл займаються в Краснодарському краї на Майкопському опо­рному пункті НДІ бджільництва, а основні розплідники знаходяться на Північному Кавказі. Селекцію карпатських бджіл проводять також в Інституті бджільництва Чеської Республіки. Тут, зокрема, виділена форма карпатських бджіл типу “Вучківський”, які стійкі проти аскосферозу.
Дані щодо медової продуктивності сімей карпатських бджіл, зібрані протягом майже сорока років у процесі їх дослідження, селек­ції, репродукції та використання, свідчать, що за належних умов догляду та утримання вони здатні давати сталі високі медозбори в різних кліматичних зонах. Це є переконливим підтвердженням гіпотези В.А. Губіна, що біо­логічні особливості карпатських бджіл є рід­кісним випадком концентрації спадковості ба­гатьох корисних ознак у результаті тривалого природного добору в особливих природно-кліматичних умовах, які стійко передаються їх нащадкам у поколіннях при чистопородному розведенні. У добрих медозбірних умовах сім’ї збирають від 50 до 150 кг меду за сезон. За результатами масового виробничого випробу­вання, медова продуктивність чистопородних відселекціонованих карпатських бджіл у на­шій країні становить 50 кг.

За матеріалами книги: Поліщук В.П. Гайдар В.А. «Пасіка» К.2008.
Висловлюємо щиру подяку професору Гайдару В. А. за дозвіл публікації.